Сьогодні - 60!

Сьогодні – 60!

З них 45 – в педагогіці (педучилище, інститут, робота)!

Що ж вдалося розробити/створити і впровадити?

1988 рік. «Структурно-рівнева соціалізація особистості (виховна система школи)», яку розробив як альтернативу наявної тоді системі виховання. Цю авторську виховну систему легко вирізнити серед інших за сукупністю 7 спільнот (з позиції дитини), в яких організовуються соціальні вправи для вихованців: Я – людина, Я – член сім’ї, Я – учень школи, Я – житель села/міста, Я – житель області/краю, Я – громадянин України, Я – житель планети Земля. В 2003 році, через 15 років після її створення, авторитетний всеукраїнський тижневик «Освіта» розмістив про неї матеріали з подвійною назвою «Структурно-рівнева соціалізація особистості або Про пісню, яка стала народною». Чому з’явилася така назва цілком зрозуміло, адже важко було знайти регіон де б не «переспівували» цю виховну систему, але вже як свою! І на конкурсах з нею вигравали, і в книги вона потрапляла. Але то таке!

1992 – 1995 роки. «Методика проєктно-цільового управління школою». Насправді це була перша в Україні системна теорія і практика проєктного управління у сфері освіти. Розробив її як альтернативу модному тоді програмно-цільовому управлінню, яке вважав неефективним в надзвичайно динамічних соціально-економічних умовах тогодення. З того часу в українській педагогіці прижилися запропоновані мною терміни «проєктно-цільове управління», «цільовий проєкт», «каскадні програми розвитку» як впорядковані сукупності цільових проєктів тощо. А програмно-цільове управління його автори десь так років через десять почали називати вже «програмно-цільове (проєктне) управління» і «полюбили» проєкти, які раніше активно висміювали. Діалектика, вона така!

1999 – 2001 роки. «Мережева педагогіка» і її інструменти, яким дав назву – «освітній округ», «опорний заклад освіти», «філія опорного закладу освіти». Всі ці терміни з 2017 року вже є в Законі України «Про освіту». Розробив нормативно-організаційне забезпечення 12 (!) видів освітніх округів і першим в Україні створив районний освітній округ, міжшкільні і шкільні освітні округи. Шкода, що ідею геть вихолостили впродовж 2016-2019 років і направили педагогічний «нарід» шукати щастя за вже протореним маршрутом – «адна школа на 3-5 дєрєвєнь!».

1999 рік. «Концепція районної асоціації дитячих організацій» (розроблялась як інструмент соціалізації і виховання учнівзавдяки наявності додаткових можливостей в територіальних освітніх системах). Було також створено Районну асоціацію дитячих організацій Ставищенщини РАДОС «Крона». Ще й сьогодні існує і діє!

1999 рік. «Концепція проєктно-модульної організації районного методичного кабінету» (чотири профільні методичні центри, проєктно-цільове управління, каскадні програми розвитку, робота з персоналом, власні періодичні видання і дайджести педагогічних новинок тощо). Шкода, що результати цієї унікальної і досить тривалої науково-методичної роботи вже немає де застосовувати. Так простіше, … усім простіше!

2001 рік. «Теорія БМ-систем («систем без меж»)». Ця синергетична теорія мереж (сіток) дозволяє створювати інструменти забезпечення спрямованого розвитку освітніх систем (ну дуже «складна» річ, але … така ж красива і продуктивна!).

2009 рік. «Програма розвитку педагогічної культури вчителя «Дельта+»». Це інструмент саморозвитку вчителя, за результатами якого визначався рівень його педагогічної культури («фахівець», «професіонал», «майстер»), офіційно видавався диплом, а вчитель отримував нагороди і додаткові академічні права.

2010 рік. «Програма розвитку управлінської культури директора закладу загальної середньої освіти «Дельта УК+»». Програма є інструментом саморозвитку директора закладу загальної середньої освіти і передбачає реалізацію ним 12 цільових проєктів впродовж кількох років. За результатами такої діяльності директору присвоювалося звання «директор-майстер», вручався диплом, встановлювалася доплата до посадового окладу тощо.

2011 рік. «Інституційна модель системи загальної середньої освіти». Це фактично специфікація збагаченого освітнього середовища, в якому >учень базової та старшої школи має можливість розбудувати власну індивідуальну освітню траєкторію.

2015 рік. «Концепція громадянського виховання учнів в системі загальної середньої освіти». Завдяки їй можна розробляти різні типи і види виховних систем закладів і територіальних систем освіти.

2017 рік. «Сертифікована пролонгована форма навчання (СП-форма) в системі підвищення кваліфікації». Передбачає, що ініціатива провести сертифікаційний навчально-методичний захід може належати будь-кому (фізичній або юридичній особі, працівникові закладу освіти тощо), його програма затверджується відповідною кафедрою закладу післядипломної (вищої) освіти, сертифікат видається від імені закладу післядипломної (вищої) освіти, а ініціатор і виконавець заходу отримує 90% коштів, які надійшли від одержувачів освітньої послуги.

2019 – 2021 роки. «Педагогіка якості освіти» як організаційна освітня технологія забезпечення якості загальної середньої освіти («фундаментальна» річ і … моє найменшеньке «дитятко»!).

А ще вдалося сформулювати такі організаційні принципи:

• принцип поетапного привласнення мети діяльності (1992 р.), який дає відповідь на те, як(!) забезпечувати внутрішню активність об’єкта виховання/управління (і головне, що це працює безвідмовно!).
• принцип фундаментальної відповідності (2007 р.), який дозволяє обрати напрям успішних (!) перетворень/реформ в освітніх системах;
• принцип невизначеності в освітніх системах (2008 р.), який пояснює чому неможливо (!) одночасно визначати і результати освітньої діяльності, і суб’єктів, які забезпечили досягнення цих результатів. Це – «смертельне зілля» для всіх перевіряльників!

Важливо, що всі (!) результати педагогічного пошуку вдалося опублікувати у двох сотнях одноосібних праць і впровадити (!!!) в практику (де локально, а де й досить таки широко!).

Для тих, кого вдалося зацікавити, зручним путівником для ознайомлення із моїм авторським доробком може бути цей персональний сайт.

P.S. Що це було?

Непереборне юнацьке бажання стати вченим і служити народу України, адже ми, українці, – самодостатні, суб’єктні, успішні!